Натхненням для даної статті послужила чергова брехня міністра освіти ОУ (окупованої України) Табачніка. Подаю цитату з ТСН:

Министр образования не видит проблемы в том, чтобы ученики распечатали электронные учебники, и считает, что 100% молодежи в селе имеет Интернет.

І тут Остапа (себто мене ) ) понесло! Ну хіба він не скотина, разом із всією владою!? Цікаво, коли та скотина була в нормальному, не потьомкінському селі? Щоб було все, як треба: гімно, ферма, кури/свині/корова… і як ідеал нашого села – ще й не газифіковане і далеко від траси, без телефону. Бо в минулому році був ураган, після того ще не поставили стовпи. Я би подивився на ту вчительку (яка комп`ютер бачила лише в сільраді в бухгалтерії, і то з далека), після отримання директиви “вантажити книги з сайту міністерства освіти”. Так підозрюю, що після прочитання тої директиви, впала в ступор і хвилин 20 не моргала навіть. І справа навіть не тільки в тому, що сільські вчителі ще совєцької закалки. Якби лише це – то можна все ж переламати страх перед технікою. Справа у доступності “етіх ваших інтернетав” та “кампутірів”.

Для прикладу спробую теоретично підключитись до глобальної мережі у своєму рідному селі. При умові, що кожен учень має кампутір, хоча я усвідомлюю, що це неможливо. Отже, дано: село 37 км від  обласного центру, знаходиться на трасі Львів-Вінниця, практично цивілізоване.

Отже, по провайдерах.

Провайдери, які надають послуги через локальні мережі Ethernet або WIFI,  ясно ж – відсутні.

• УкрТелеком. Офіційний сайт каже, що швидкісний інтернет у селі від Укртелекома можливий. На практиці ті лінії, що є – то ще старі напів-аналогові, які фізично не мають пропускної здатності для ADSL. Тобто живий варіант – доісторичний Dial-Up: 3 грн/год або безлімітка за 63 грн/міс. От і маємо радості на 56 кБ/сек, це якшо буде гарна погода, планети стануть по фен-шую і на Сонці не буде аномальної активності. Dial-Up, він як Ленін – хоч помер, але хоронити не збираються.
• Utel/Інтертелеком/Київстар 3Г. Варіант менш геморойний. Купив стартовий з модемом або телефоном – і ти онлайн. Доречі, глянув на карту – всі ці оператори покривають село, дякую трасі. Що цікаво, північніше Старокостянтинова є мертва смуга без покриття, шириною кілометрів 60, і так через всю область. Хто не вірить, дивитись сюди. Тарифів звісно вагон, і чорт ногу поломить поки вибереш оптимальний. Але одне ясно – такий варіант підключення буде трохи дорожчим, проте швидшим і якіснішим. Хоча це можливо і найближча перспектива, адже з кожним роком мобільний інтрнет стає доступнішим.

А що робити тим селам, які кілометрів 30 від трас? Ясно що з перелічених варіантів їм лишиться лише ненажерливий КиївСтар.

І що ми маємо? Міський житель може без зайвих напружень мати безлімітку на 2 Мб/сек за 50 грн/міс, а бідака з забитого села – 100 грн/міс за 56 Кб/сек в кращому випадку з великими потугами і головними болями!? Та ще й провайдер як зможе, так і обдере того бідаку, бо в договорі ще буде купа всього із  зірочками * і маленьким шрифтом. А зарплати ви зрівняли? І хай хтось мені скаже, що та чмошна влада щось робить для людей – автоматично відношу до проплочених агітаторів. Бо адекватна людина розуміє, що коли дитина прийде зі школи і скаже батькам “а нам сказали вантажити книжки з тирнету” – в батьків буде як мінімум шок.

Приклад. Моєї дружини племінниці зимою купували ноутбук. У зв`язку із тим, що найобізнанішим з родини у цій справі був я – перст пав на мене, бути консультантом. По ходу справи вияснилось, що на все село (село не велике, педівікія каже що населення — 290 осіб) є аж 4 компи!!!! Афігєть! Вертаємось у 90-сті, коли книги в шкільній бібліотеці видавали по принципу сусідства учнів, одну на чотирьох чи дві на клас?

Пройшло 20 років, а нічого не міняється. Ні-чо-го!

Згадую школу. Інформатику викладали у 9-11 класах (нагадую, вчився у селі). Викладала її вчителька, яка до інформатики мала таке ж відношення, як я до геології. До того ж ЕОМ (комп`ютерами їх назвати язик не повертається)у нас стояли ще радянські (це у 1998-2000 рр) “Іскра” називались. Нє. Був ще один “Поіск”. Це була моща! Замість стрімера – магнітофон “Весна 212-С4″, інтерпритатор “Бейсик” і чорнобілі монітори у 10 дюймів. Класіка. Ці ЕОМ стояли постійно запаковані у целофан (бо ж районо за них голову відкрутить!), і це нагадувало старий анекдот:

- Товариш прапорщик! А можна телевізор подивитись?

- мммм… Можна! Але не вмикайте!

Але я, як дитина допитлива до електроніки, віддавшись данині моди вирішив поступати на “Комп`ютерні системи та мережі”. Лише через 5 років я зрозумів, що моя спеціальність нікому не потрібна, але то вже зовсім інша історія. Отже, як виявилось після першої лабораторної роботи, ми повинні бути впевненими користувачами ще до поступання. Пілять! На чому? На “Поіску” !? Отож довелось терміново освоювати ПК у сусіда, який по щасливому збігу обставин якраз придбав ПК на базі процесора Celeron 300A, який ми через кілька місяців успішно розігнали до 400 MHz, і перекваліфіковуватись з радянської невідомої мені платформи на ІВМ.

Ну добре, що ми з сусідом були трохи обдаровані діти, і нам їсти не давай, а дай компа замучити. А що робити “чайникам”? Але добре, що з`явились всякі “вгандагдє”… Домогосподарки та школота нарешті зрозуміли сенс створення мережі Інтернет, та навчились реєструватись на сайтах.

Можливо я загущую фарби і не все так погано, але ж кажу що бачу в реалі. На останок все ж трохи оптимізму. Презентую Україну 2.0

Нема схожих публікацій.

На днях дружина щось шукала в дивані, і знайшла цілу купу вкладишів (їх ще називали “фантиками”) від жуйок “Turbo”.  Всього здається 73 штуки.  Поки переглядав, аж ностальгія почала мучити. І то мучити по страшній силі )).

….Це почалось десь здається в 90-91 роках минулого століття (а як звучить ! минулого ….), я тільки почав ходити до школи.  Хоча може було й раніше, але зважаючи на те, що доступ до імпорту мали одиниці, то навряд чи це було масовим. Як зараз пам`ятаю, перші жуйки з фантиками у середині купив за виклянчені гроші у мами. Тоді якраз закінчували обіг радянські рублі, а у населення їх ще було багато, тож  я отримав достатньо грошей, аби тиждень без перестанку жувати шоколадні жуйки “Bombibom”.  Навіть коли вони вже не були солодкими, я мочив їх в цукор і продовжував жувати ))). Ось така була дитяча жадібність.  Тільки зараз усвідомлюю, як нагрівся на мені той барига, що їх продав. Сцуко! По 2 карбованці за жуйку! Це ж треба!? На ті гроші ж можна було….  Але тим не менше це була одна з найбільших дитячих мрій, і вона збулась!

А через досить малий проміжок часу, коли все “наладилось” на границях, до нас хлинули свої і чужі “бізнесмени”, а ми в свою чергу були голодні на те все “імпортне”, і радо купляли різний непотріб. Тоді й стали жуйки, а разом з ними фантики мєгопопулярними. Горе було тому школяру, який не збирав колекцію яких-небудь вкладишів. Як мінімум це загрожувало не розумінням в колективі, як максимум – дитина могла стати відлюдьком: не було про що говорити з таким ! )) Навіть дівчата колекціонували (як тоді було модно казати “збирали”) всякі “Love is…”, “Sindirella” (дівчата, я не помилився з правописом? ), “Barbi” і ще якісь, тільки їм відомі вкладиші.  На всіх перервах, після уроків (а іноді й на уроках )) грали в своєрідну азартну гру – “вибивали фантики”. Хто не в курсі, пояснюю. Існували своєрідіні “курси валют”. Наприклад за одну чорну “Turbo” давали 2 жовтих (бо вони були новіші, і відповідно їх було більше на своєрідній “біржі”), або 2 “Дональда” за 1 “Bombibom”. “Курси валют” весь час стрибали та змінювались завдяки “вливанням” на “біржу” нових різновидів фантів. Іноді бувало таке, що раніше нікому не потрібні фанти ставали дуже популярними за дуже короткий проміжок часу, бо їх починав колекціонувати якийсь місцевий шкільний авторитет-9-тикласник. Що саме цікавіше, що “курси” в сусідніх селах/вулицях/містах могли дуже відрізнятись. Так само як і правила гри. Так.. щось я від теми втік, отже далі про правила.  Всі учасники вносили рівноцінні ставки, склавши їх на одну купку, і гра починалась. На “чу-ва-чі” (або “камінь-ножиці-папір” – коротко “КаНоПа”)  визначали гравця, який “б`є” першим. Ну а далі по черзі, за годинниковою стрілкою. Хто скільки “вибив” (тобто перевернув малюнком догори з загальної купи ударом долоні), той стільки забирав собі.

Існувала ціла низка своїх систем та методик по “вибиванню”. І кожен намагався її вдосконалити та відточити майстерність. Секрети ніколи не розкривались, адже це загрожувало опусканням у неофіційному загально-шкільному рейтингу “вибивал”. Не раз таке було, що хтось за  кілька хвилин програвав всю свою колекцію фантів, яку збирав рік або два. Це була спражня трагедія. Я б сказав, що тоді взагалі на 2-3 дні втрачався сенс життя… Що ж поробиш, азарт є азарт. Розумні і дорослі дядьки програють в казино за вечір машини і будинки…

От таке було тяжке і страшне дитиство .

З.І. Хтось знає, можна десь вигідно продати ці “турби”? Є 73 штуки.. здається всі “жовті”. Знайшов на якомусь аукціоні лот, найвища ставка була – по 2 грн/шт. Як на мене, то хай краще полежать, може подорожчають )).

Нема схожих публікацій.